Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2014 року Справа № 904/4293/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Палій В.В. (доповідач)

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ", м. Кривий Ріг,

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2014

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.11.2014

зі справи № 904/4293/14

за позовом державного підприємства "ПРИДНІПРОВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (далі - Підприємство), м. Дніпропетровськ,

до публічного акціонерного товариства "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (далі - Товариство), м. Кривий Ріг,

про стягнення 21 719, 76 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Підприємства -Шуба Я.С. предст. (дов. від 01.01.2014)

Товариства - не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства про стягнення 21 719,76 грн. заборгованості (з них: 20 595,48 грн. плати за користування вагонами, 1 124,28 грн. збору за зберігання вантажу).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2014 у справі № 904/4293/14 (суддя Манько Г.В.), яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 (судді Орєшкіна Г.В. -головуючий, Прудніков В.В., Широбокова Л.П.), позов задоволено з посиланням на його обґрунтованість.

Товариство, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 28.11.2013 Підприємством та Товариством укладено договір № ПР/М-13-2/11-131387/НЮдч/2013/у/ТО/1466 про експлуатацію залізничної під'їзної колії відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці, відповідно до умов якого згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору експлуатується під'їзна колія, яка належить власнику, що примикає до станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці спареною стрілкою №2/4 в парній горловині станції; під'їзна колія обслуговується власним локомотивом; межею під'їзної колії є знак "Межа під'їзної колії", який встановлено біля вхідного сигналу Ч станції Допоміжна власника колії на відстані 4779 метрів від стрілки примикання;

- термін дії договору - один рік: з 11.12.2013 до 10.12.2014 включно (пункт 20 Договору);

- згідно з пунктом 5 Договору передача (здача) вагонів для під'їзної колії здійснюється: порожніх вагонів під навантаження через інтервал часу - 1,5 год.; маршрутів, завантажених аглорудою, через інтервал часу - 5,0 год.; маршрутів, завантажених вапняком, через інтервал часу - 4,5 год.; передача розбірних поїздів - за повідомленнями; повідомлення про подачу вагонів на під'їзну колію передаються старшим прийомоздавальником ст. Кривий Ріг по телефону оператору диспетчера зовнішнього транспорту УЗТ не пізніше, ніж за 2,0 години до фактичного подавання вагонів з реєстрацією у книзі повідомлень форми ГУ-2;

- відповідно до пункту 6 Договору вагони для під'їзної колії подаються локомотивом залізниці на одну з приймально-здавальних колій станції Допоміжна; подальший рух вагонів виконується локомотивом власника колії; здавання вагонів провадиться на одній з приймально-здавальних колій станції Допоміжна;

- максимальна кількість вагонів у кожній партії, що передається власнику колії, становить не більше 57 вагонів (228 вісей) для напіввагонів та 60 вагонів (240 вісей) для вагонів- обкотишовозів (пункт 7 Договору);

- час перебування вагонів на під'їзній колії обчислюється з моменту закінчення передавальних операцій при передачі вагонів залізницею власнику колії до моменту закінчення цих операцій при поверненні вагонів залізниці (пункт 11 Договору);

- пунктом 15 Договору передбачено, що власник колії сплачує залізниці плату за користування вагонами згідно з Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України, за зберігання вантажів у вагонах - у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї) - згідно з Правилами зберігання вантажів; збір і плата вносяться на підставі статті 62 Статуту залізниць України по передоплаті через ЄТехПД з відповідними оголошеними Укрзалізницею коефіцієнтами підвищення;

- позивач прийняв до перевезення порожні вагони власності ТОВ "Укррейл Лоджистікс", ПП "ВТБ Лізинг Україна", ДП "Укрспецвагон", ТОВ "Істек", ПП "Лізингова Компанія ВЛ", Корпорації "МПС", ТОВ "Метінвест-Шиппінг", ТОВ "Лемтранс", ДП "Дарницький ВРЗ", ПП "Ферроал'янс", ДП "Трансгарант-Україна", ТОВ "ВРКД", ТОВ "ТЕК" Енерготранс", ТОВ "Транссистема", ТОВ "МТК" на адресу одержувача - Товариства, станцією та залізницею призначення в яких зазначена ст. Кривий Ріг Придніпровської залізниці.

- у грудні 2013 року на підходах до станції призначення Кривий Ріг були затримані вагони (у загальній кількості 109 шт.), які перевозилися на адресу Товариства, у зв'язку з неможливістю приймання їх ст. Кривий Ріг Придніпровської залізниці внаслідок скупчення на останній через неприйняття вагонів вантажовласником -Товариством і несвоєчасним вивільненням колій від вантажу, що прибув на його адресу;

- про затримку вагонів складено акти форми ГУ-23а та акти загальної форми ГУ-23, в яких зазначені обставини та причини затримки вагонів, час початку та закінчення затримки вагонів. Акти загальної форми ГУ-23, які складені на станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці про віднесення на відповідальність вантажовласника, підписані представниками сторін без зауважень;

- про затримку вагонів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення Підприємство видало накази та складено повідомлення про затримку вагонів, які отримані відповідачем.

Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Товариства плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу за весь час затримки вагонів.

Стаття 908 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), яка кореспондується із статтею 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлює, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 21 Закону України "Про залізничний транспорт", статтею 71 Статуту залізниць України (далі -Статут) взаємовідносини залізниці з контрагентами визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів, іншими нормативно-правовими актами та відповідними договорами. Порядок та умови експлуатації залізничних під'їзних колій, подачі та збирання вагонів визначаються договором.

Стаття 46 Статуту встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби.

Збір за зберігання вантажу розраховується згідно з пунктом 8 Правил зберігання вантажів, а саме збір за зберігання вантажів у вагонах у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо) та розділу Ш пункту 2.1 Тарифного керівництва № 1, яким визначено розмір збору за зберігання власного (орендованого) рухомого складу на своїх осях (з одиниці) за добу. Таким чином, збір за зберігання є регульованим і не потребує додаткового погодження з вантажовласником.

Згідно з приписами статті 119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та увільнення від зазначеної плати у разі затримки вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами користування вагонами і контейнерами.

Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.

За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Пунктом 6.4 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів встановлено, що порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких у графі "найменування вантажу" вказується: "Власник вагона (найменування власника). Направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)". Порядок та розмір нарахування плати за перевезення власних приватних порожніх вагонів встановлений у пункті 14 розділу 1 Тарифного керівництва № 1.

Отже, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом.

Відповідно до пункту 12 Правил користування вагонами та контейнерами загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.

У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (пункт 8 розділу ІІІ Правил користування вагонами і контейнерами).

Відповідно до приписів пункту 3 Правил складання актів акти загальної форми складаються (окрім іншого), у випадку затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства, так і в інших випадках для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. При цьому акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Згідно з приписами статті 614 ЦК України відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Зайнятість прийомо - відправних колій по станції призначення згідно з технологічним процесом роботи станції планує поїзний диспетчер дирекції з урахуванням підводу під навантаження порожніх вагонів парку УЗ і власних, вагонів з вантажами на адресу підприємства, маневрової роботи, необхідності приймання навантажених маршрутів з Товариства, обгону локомотивів, для чого необхідна наявність вільних колій станції.

Згідно з Інструкцією з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України, приймання поїздів на станцію має проводитись на вільні колії, які призначені для цього технічно - розпорядчим актом станції.

Визначення можливості або неможливості доставити на станцію призначення затримані вагони у певний інтервал часу відноситься до технологічної роботи залізниці, для чого необхідні спеціальні знання диспетчера з руху поїздів.

Місцевий та апеляційний господарські суди: повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права, встановивши факт складання актів загальної форми ГУ-23, підписаних уповноваженими представниками відповідача (на підставі довіреності), які брали участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання актів, без заперечень і при тому, що ці акти підтверджують наявність вини відповідача у затримці вагонів, - дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи Товариства не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Долучення позивачем до позовної заяви договору від 06.11.2008 про експлуатацію залізничної під'їзної колії відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці, дія якого закінчилася на момент виникнення спірних правовідносин, не змінює ні предмета, ані підстави заявленого позову, як помилково вважає Товариство. При цьому апеляційний господарський суд у прийнятті постанови керувався безпосередньо умовами договору від 28.11.2013 про експлуатацію залізничної під'їзної колії відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці, що був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Доводи відповідача щодо наявності достатньої кількості вільних колій для приймання вагонів відповідачем були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, у зв'язку з чим відхиляються судом касаційної інстанції як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків попередніх судових інстанцій.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 зі справи № 904/4293/14 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Палій